Ноктюрн

Душа збентежено ступає в листопад.
Осінній день. Осінній сад.
На арфі бабиного літа біль зринає:
То вознесеться, то стихає.

Як жаль, коли кохання осеніє
І серце раною у світ цей багряніє,
Коли у купки хмизу почуття згрібаєм
Й на вогнищах себе тих розпинаєм.

Нелегко, осене, у тобі перебути!
Не можна найпрекрасніше забути!
То, може, я у весну помандрую
І там нарешті щастя віднайду я?!